Податкова накладна може бути доказом постачання, оскільки засвідчує волю сторін до настання відповідних наслідків

ТОВ «О» звернулося до суду з позовом до ТОВ «П» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу (поставки) у розмірі 1 409 544, 78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору не здійснив своєчасної та повної оплати за поставлене позивачем паливо, чим допустив прострочення зобов`язання. Тому позивач у відповідності до умов договору та приписів чинного законодавства нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.2023, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, у справі №922/2417/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "П" на користь ТОВ "О" заборгованість за договором поставки у розмірі 1 409 544, 78 грн, судовий збір у розмірі 21 143, 17 грн та витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, у розмірі 122 000, 00 грн.

Верховний Суд:

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що переглядається, ГУ ДПС у підтвердження укладення оспорюваного договору надало податкові накладні, виписані ТОВ «Н» та зареєстровані заявником у період з 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на оспорений договір поставки б/н від 1 лютого 2015 року, за яким було поставлено на користь ТОВ «Г» товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість.

Разом з тим відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нибулон прайм», у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних.

З урахуванням наведеного, за доводами заявника, ТОВ «Н» фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Н» на користь ТОВ «Г» на порушення частини п`ятої статті 203 ЦК України не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним.

Не будучи стороною укладеного договору, заявник надав суду ті наявні в нього докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при визначенні податкових зобов`язань боржника як платника податку на додану вартість.

Натомість відповідачі жодним чином не спростували доводи та докази заявника, ухилились від участі в судовому процесі та не надали суду витребуваний від них текст договору.

За поясненнями, наданими арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ «Г» Палі, колишні керівники ТОВ «Г» на зв`язок не виходили, бухгалтерську та іншу документацію, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності ліквідатору не передавали, в зв`язку з чим документи, що підтверджують господарську діяльність боржника у ліквідатора відсутні. На запит, направлений на виконання ухвали суду в цій справі від 18 липня 2019 року про витребування доказів, колишній керівник ТОВ «Г» жодних документів також не надав.

Такі дії є порушенням обов`язків учасника справи, передбачених частиною другою статті 42 ГПК України, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).

У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальних вимог для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Також у цій постанові зазначено, що згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий цього пункту). За встановленого в судовому процесі факту реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлексгруп 2015» податкових накладних, складених на операції з постачання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор», суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій доводу ГУ ДФС про вчинення правочину цими юридичними особами.

З огляду на наведене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19)».

Тобто, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду у справі №910/23097/17 Велика Палата, зокрема, аналізуючи пункт 201.1 статті 201, пункт 201.7 статті 201, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статті 76, 77 ГПК України навела правовий висновок щодо правової природи податкової накладної як доказу у контексті можливості/неможливості підтвердження фату реальності здійснення господарської операції суб`єктом господарювання, підтвердження факту вчинення правочину.

Велика Палата Верховного Суду у контексті спірних правовідносин та предмета/підстав позову цій справі дійшла висновків, що податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Колегія суддів наголошує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.4 Положення обов`язковими реквізитами документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК України, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо не буде доведено зворотного.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 сформувала наступний висновок: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до статті 231 ПК України, зокрема, при реалізації пального або спирту етилового з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий, складається одна акцизна накладна на реалізацію пального з акцизного складу на такий інший акцизний склад із зазначенням у такій акцизній накладній ідентифікаційних даних такого акцизного складу пересувного.

Перехід права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, від одного суб`єкта господарювання до іншого вважається реалізацією пального або спирту етилового з одного акцизного складу пересувного до іншого. При цьому суб`єкт господарювання, від якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається особою, яка реалізує пальне, а суб`єкт господарювання, до якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається отримувачем пального або спирту етилового.

Особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов`язана скласти акцизну накладну в двох примірниках у разі реалізації пального або спирту етилового:

а) з акцизного складу до іншого акцизного складу, в тому числі через трубопровід або з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий;

б) з акцизного складу до акцизного складу пересувного;

в) з акцизного складу пересувного до іншого акцизного складу пересувного;

г) з акцизного складу пересувного до акцизного складу.

Особа, яка склала акцизну накладну в двох примірниках, зобов`язана зареєструвати перший примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а другий примірник такої акцизної накладної в день її складання надіслати розпоряднику акцизного складу - отримувачу пального або спирту етилового.

Розпорядник акцизного складу/розпорядник акцизного складу пересувного - отримувач пального або спирту етилового зобов`язаний зареєструвати другий примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних після реєстрації першого примірника такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отримання пального або спирту етилового на акцизний склад/акцизний склад пересувний.

Підтвердженням особі, яка реалізує пальне або спирт етиловий, про прийняття її акцизної накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру акцизних накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання акцизної накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, отримувач пального або спирту етилового надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру акцизних накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію акцизної накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних та акцизну накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі акцизна накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отриманими отримувачем пального або спирту етилового.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Так, як встановлено судами попередніх інстанції на підтвердження вчинення господарської операції (купівлі-продажу/поставки товару) позивачем надані Договір, видаткові накладні (згідно з умовами Договору), податкові та акцизні накладні, які у свою чергу зареєстровані відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних та Єдиному реєстрі акцизних накладних,  у встановленому ПК України порядку та строки.

Суди попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи, досліджених та оцінених доказів, наданих сторонами, зокрема - видаткових, податкових, акцизних накладних, а також з урахуванням вчинення відповідачем подальших дій з реєстрації податкових та акцизних накладних, дійшли висновку, що відповідачем отримано товар згідно з видатковими документами на свої акцизні склади. А відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Отже, ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції (яким задоволено позовні вимоги) як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, дійшов заснованого на законі висновку.

Постанова Верховного Суду від 26.09.2023 року по справі №922/2417/22 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/113751459