Санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету КМУ №15-93, застосовуються лише НБУ та підпорядкованими йому установами, а не податковою

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі  №812/1241/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115838993

ТОВ звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2017 №0001051402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався протиправність оскаржуваного рішення з підстав того, що витрати на відрядження та організацію офіційних заходів не є імпортом товарів, на такі витрати не можуть поширюватися обмеження, визначені статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №15-93, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) щодо здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту через уповноважені банки.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 05.12.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 16.08.2017 №0001051402.

Верховний Суд:

У преамбулі Декрету №15-93 визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Декрету №15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків (абзац 6 пункту 2 статті 16 Декрету №15-93).

Відповідно до абзацу 9 пункту 2 статті 16 Декрету №15-93 санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Декретом №15-93  однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, а саме - повноважним органом є Національний банк України.

Саме цим нормативно-правовим актом врегульовані відносини, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Положення Указу №734/99, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету №15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 №2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), Указ №734/99 суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №813/2314/17, від 24.01.2019 у справі №820/3659/16 і не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 у справі №21-904во10.

Таким чином, санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету №15-93, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому установами, до яких відповідач не відноситься, а відтак у нього не було повноважень для нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28510,63 грн.

Також, колегія суддів враховує, що, як установлено судами попередніх інстанцій,  конференц - пакет, який включено до рахунку готелю у зазначених вище авансових звітах, який є одночасно витратами на відрядження, витратами на організацію офіційних заходів, витратами на проживання, що не є імпортом товарів у розумінні статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", такі розрахунки за межами України не є розрахунками в межах торгівельного обороту, зазначені операції здійснені без укладання зовнішньоекономічного договору та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на такі операції не  можуть поширюватися обмеження, визначені статтею 7 Декрету №15-93, щодо здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту через уповноважені банки.

Враховуючи мотиви, наведені вище в цій постанові, суди попередніх інстанцій по суті дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного повідомлення-рішення, який не спростовується мотивами, викладеними у касаційній скарзі відповідача, що, в свою чергу, виключає можливість задоволення касаційної скарги.