Позиція контролюючого органу щодо посилання на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірною

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 липня 2023 року по справі  № 640/15028/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/112470327

 ТОВ звернулося з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог щодо донарахування зобов`язань з податку на прибуток (щодо дисконтування заборгованості) позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки платник не був зобов`язаний проводити дисконтування кредиторської заборгованості та визначати й відображати фінансовий дохід від дисконтування, а також здійснювати амортизацію дисконту на кожну наступну дату балансу у зв`язку з тим, що порядок та методика проведення такої амортизації не визначені у національних стандартах бухгалтерського обліку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, адміністративний позов задоволено.

 Верховний Суд:

 Отримані позивачем кошти за договорами відповідають визначенню «фінансовий інструмент» у пункті 4 П(С)БО 13 у зв`язку з тим, що надана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом кредитора на отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання позичальника (позивача), оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Водночас норми П(С)БО 13 не дають визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, не встановлюють порядок визначення справедливої вартості фінансового зобов`язання, так само не відсилають в цих цілях до інших нормативно-правових актів.

Контролюючий орган безпідставно застосовує порядок амортизації собівартості фінансових інвестицій, що визначений у П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», оскільки помилково ототожнює фінансові інвестиції (активи) з фінансовими зобов`язаннями, що є різними поняттями в силу пункту 4 П(С)БО 13 «Зобов`язання».

Колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку отримання позивачем позики є фінансовим зобов`язанням, а не фінансовою інвестицією, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції.

Разом із цим, слід також зауважити, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, тоді як така методологія визначена Міжнародними стандартами фінансової звітності.

У цьому випадку, зі змісту акта перевірки вбачається, що контролюючим органом здійснено дисконтування за формулою, що встановлено Міжнародним стандартом фінансової звітності.

Однак, слід ураховувати, що частиною третьою статті 12-1 Закону №  996-ХІV встановлено, що підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності. Тобто, позивач, як особа, бухгалтерський облік якої базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності, з урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики, про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №160/6203/20.

Таким чином, визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. Тому позиція контролюючого органу щодо посилання на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірною та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

#міжнародні_стандарти_звіцтності #псбо #податкові_справи #судова_практика #податкові_перевірки #верховний_суд #пономарьов_михайло #податковий_адвокат #бухгалтерія #дпс_україни #податкова_звітність #консультації_онлайн