Верховний Суд: наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року по справі №808/986/17.
Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнили.
Контролюючим органом подано касаційну скаргу, яку мотивує нереальністю господарських операцій з контрагентами, на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про не підтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Верховний Суд хоч і відкрив провадження за скаргою, але дійшов наступних висновків:
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі досліджувались договори, в яких сторони передбачили, що номенклатура, кількість, комплектність та ціни на товари визначаються в додаткових угодах до договорів.
В підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано додаткові угоди, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення.
Реалізацію продукції, придбаної у вищевказаних контрагентів, підтверджують документи з її продажу кінцевим споживачам, а саме: митні декларації, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладні на переміщення з основного складу.
При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні первинні документи дають можливість визначитися з їх суттю, змістом та обсягом, ідентифікувати учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Водночас, судами з`ясовано, що контрагенти позивача на момент спірних правовідносин були зареєстровані платниками ПДВ.
При цьому суди виходили з того, що відповідачем не здійснювалась перевірка контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення вказаними підприємствами господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що, як визнали суди, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.
В цьому контексті, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Сама ж лише по собі наявність податкової інформації щодо контрагентів та їх контрагентів не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.
Коментарі
Дописати коментар